середу, 23 березня 2016 р.

Західноєвропейський театр 50-60рр. ХХст.


Західноєвропейський театр 50-60рр. ХХст.

 

Тема: Фрідріх Дюрренматт. Проблеми моральної деградації людини на фоні суспільних обставин у п’єсі
„Гостина старої дами”
Мета: навчити учнів правильно орієнтуватися у просторі західноєвропейської драми 50-х – 60-х років ХХ ст.; продовжувати розвивати навички аналізу драматичного твору; виховувати повагу до людської гідності та гуманістичних ідеалів.
Девіз уроку: „Мистецтво театру тим і привабливе особливо, що в ньому неможливо брехати”.
А.Чехов
Проблема уроку: дослідити мотиви моральної деградації суспільства, що відбувається під цинічним прикриттям шляхетних гасел, які стверджують світлі ідеї гуманізму, служіння правосуддю, вірність високим ідеалам європейської цивілізації.
Епіграф: Я створив тебе істотою не небесного, але й не лише земною, не смертною, але й не безсмертною, щоб ти, позбувшись сумнівів, сам зробився творцем і сам остаточно створив свій образ. Тобі дана можливість впасти до рівня тварини, однак водночас ти маєш змогу піднестися до рівня Бога лише завдяки своїй внутрішній волі…
Піко дела Мірандолла
„Про людську гідність”
Хід уроку
І. Організаційний момент (2 хв.).
ІІ. Актуалізація опорних знань.
Бліц-опитування.
1. Місце зародження театрального мистецтва. Стародавня Греція.
2. Для чого слугував театр у давній Греції?
(В основному для виховання молоді на високих моральних принципах. Прикладами цього можуть стати драми Евріпіда, Гомера, Арістофана.)
3. Які загальні тенденції були  характерні для західної драматургії 50-60р. ХХст.?
4. Дайте визначення трагікомедії.
(Трагікомедія – жанр драматичних творів, який водночас має ознаки трагедії та комедії. Трагікомічне світобачення, що лежить в основі трагікомедії, пов’язане з усвідомленням відданості існуючих критеріїв життя, відмовою від моральних абсолютів, невпевненості в духовних цінностях, абсурдності буття.
Трагікомедія характеризується насамперед тим, що автор водночас комічно вияскравлює одні й ті самі явища при чому комічне і трагічне взаємопосилюється, авторське співчуття одному персонажу врівноважується співчуттям іншому героєві. Трагікомічні ефекти виникають з невідповідності героя (або ситуації) внутрішній нерозв’язаності конфлікту тощо).
5. Означте найвидатніші досягнення західного театру у перші десятиліття після ІІ світової війни.
6. Які проблеми досліджував Дюрренматт у своєму „театрі гротеску”?
7. На що був націлений задум „театру абсурду”?
ІІІ. Подача нового матеріалу.
Слово вчителя.
Тож спробуємо змалювати портрет „сумного паяца” Фрідріха Дюрренматта на тлі його біографії. Під час цікавої подорожі сторінками творчості автора мені будуть допомагати учасники творчих груп, що представлені на уроці. Сподіваємося на ваші точні та лаконічні коментарі.
Отже, Фрідріх Дюрренматт походив з давнього, досить відомого у Швейцарії роду. Один із предків митця, Ульріх Дюрренматт, був визнаним на батьківщині поетом і громадським діячем, його син служив урядовим радником, а онук редагував газету „Базилер нахріхтен”.
Батько драматурга був провідним пастором. Його служба та патріотичний дух життя у Конольфінгені певною мірою вплинули на те, аби з малюка, що народився 5 січня 1921р., виріс художник, наділений даром писати саме „трагічні комедії” (так він сам згодом визначив свої твори).
Після закінчення гімназії у Берні Дюрренматт продовжив освіту в університеті, де слухав курси лекцій з літератури, філософії, природничих наук.
Філософією та природничими науками він захоплювався до кінця свого життя, література ж стала його професією.
Коментар незалежних глядачів
– В оселі Ф. Дюрренматта був телескоп, виготовлений за його власним ескізом. Спостереження за нічним небом було однією з найулюбленіших розваг письменника. Під зоряним склепінням нерідко розгортається дія і в його п’єсах. („Янгол приходить до Вавилона”, 1953; „Портрет планети”, 1970). Духовну відкритість письменника Всесвіту В. Єне вважав однією з найвизначніших особливостей його творчої вдачі: „Небо і земля, земний світ і світ сузір’їв були нероздільні у творчості письменника, поетичною метою якого протягом усього життя було підтвердження ідей Коперника”.
Слово вчителя
Важливе значення у становленні Дюрренматта – драматурга мало його захоплення образотворчим мистецтвом. Живопис на все життя став його хобі, а література важкою повсякденною роботою. Живописні та графічні роботи Дюрренматта мали по-перше високий професійний рівень, по-друге безперечно були самооцінними, а разом з тим їх можна розглядати і як демонстрації до його творів, до художнього світу, що створений у них Змальовані Дюрренматтом образи колесованих і розп’ятих людей, вагонів, що подають із зруйнованого мосту у прірву, зацькованого Мінотавра утворюють яскраву паралель до його літературної творчості.
Коментар незалежних глядачів
Кінорежисер Шарлотта Керр, яка була другою дружиною письменники й прожила з ним останніх сім років його життя, згадувала: „Коли Фріц (Фрідріх) пише фарбами, він забуває про все на світі. Зовсім інше він виглядає, коли пише тексти. Література – професія, живопис – захоплення. Розпочавши роботу над картиною, він не може зупинитися. Працює цілісіньку ніч, до шостої ранку, перед „сніданком” (лише одна чашка кави) він знов іде до майстерні, розглядає картину, відсторонено випиває свою каву, повертається, знову береться за пензель. І знову годинами, без перерви стоїть перед мольбертом”.
Слово вчителя
Літературна спадщина Ф. Дюрренматта складається з драм, прозових творів (романи „Суддя та його кат”, 1952; „Обіцянка”, 1952; „Підозра”, 1953; „Ущелина Догориногами”, 1989 та ін.; повісті „Грек шукає гречанку”, 1955; „Аварія”, 1956; та ін.), радіоп’єс („Нічна розмова з катом”, 1952; „Странницький і національний герой”, 1952; „Вечір пізно восени”, 1956 та ін.), кіносценарії в театрознавчих та публіцистичних статей, есе.
У 1980р. творчий доробок Дюрренматта становив близько тридцяти томів; за десять наступних років було підготовлено ще дев’ять книжок.
У приватному житті письменник був неконфліктною, надзвичайно комунікабельною людиною, яка щиро дарувала радість близьким. „Хіба ж, - сказав він одного разу, – можна пізнати себе на самоті? Слід постійно надавати сенс тому, що ти робиш. А сенс у тому, щоб давати радість іншим. Для радості, для щастя потрібні відлуння, простір, світ. Найбільша радість – зробити когось щасливим”.
Друзі запам’ятали Дюрренматта як блискучого співрозмовника, ерудита, що у своїх монологах з неймовірною легкістю мандрував різноманітними сферами буття.
Коментар незалежних глядачів
Шарлотта Керр так описує свою першу зустріч з письменником, що відбувалася в помешканні її давнього знайомого: „Ми сидимо до четвертої години ранку, говорить майже тільки Дюрренматт, ми лише вставляємо репліки упродовж цієї подорожі всіма колами Землі й Всесвіту, колами філософії, культури, політики, а наш Вергілій веде нас із Константинополя до маленької фортеці біля Чинси, від Дандало (столітнього, одержимого жагою влади венеціанського дожа, який віддав наказ зруйнувати Константинополь) до Тихо Браге у Празі, від ієрархії церкви до ієрархії комунізму, від комет і планет до далеких сонць, віддалених від нас мільйонами світлових років, вони згорають, перетворюючись на жовтих велетнів та червоних карликів, і провалюються у чорні діри, час від часу Вергілій дрібцює на кухню, приносить шматок салямі, вже дві години, я вибачаюсь через те, що досі тут, але я просто не можу піти”
Слово вчителя
У „публічному” житті для багатьох сучасників він був не лише місцевою знаменитістю, а й „осквернителем  свого гнізда”, який не залишався у сфері суто естетичних питань, а постійно втручався у політику, повчав недалекоглядних економістів, викривав національні міфи. Епатажні вчинки митця та „скандальні моменти” його художніх творів були зумовлені прагненням збентежити обивательську самовдоволеність, змусити суспільство замислитися над зворотним боком зовні благополучного життя.
До останніх днів життя (а помер він 14 грудня 1990 року) віддавався він напруженій письменницькій праці. Його творчі плани передбачали написання книжки про останього радянського президента М. Горбачова; публікацію збірки численних промов; роботу над книжкою про фрігійського царя Мідаса, що став заручником власної чарівної здатності перетворювати на золото все, до чого доторкався (цей сюжет письменник розглядав як алегорію стану сучасної західної цивілізації) тощо.
Величезний запас творчої енергії, що витрачалась на літературу та живопис, зйомки у кіно й  політичні виступи, сформував у сучасників уявлення про Дюрренматта як про багатогранну творчу особистість.
Його збірка „Місто”, що побачила світ 1952 року містила перші оповідання, що мали філософсько-літературний зміст. Великий вплив на його творче становлення мали К’єрнагор, Франц Кафка, а також французькі письменники – екзистенціалісти. Високо цінував Дюрренматт і М.Гоголя, в якого знаходив те, що було притаманне його власним творам – гротеск, гру світлотіні, комічного і трагічного, естетику „жахливого”, несподівані вияви абсурду. „Вечори на хуторі біля Диканьки” швейцарський письменник вважав шедевром, а свою драму „Ахтерлоо” (1983) безпосередньо виводив із гоголівських „Нотаток божевільного”.
Ранні твори визначали провідні мотиви і тематику його творчості: провина та моральний суд, справедливість та насильство, взаємини жертви і ката. Увагою до цих тем певною мірою живився інтерес митця до детективного жанру. Крім того, бажання писати детективи він пояснював необхідністю дещо „полегшити” зміст літератури, яка у ХХ ст. сягнула запаморочливих висот елітарного мистецтва.
Детектив за Дюрренматтом надавав баладі можливості для того, щоб синтензувати серйозну морально-філософську проблематику з гострою кримінальною інтригою і у такий спосіб поєднати елементи „розважальні” та „повчальні”. Ця особливість простежується також й у його драмах.
Коментар літературознавців
Російські літературознавці Павлова та Седельник у своїй книжці „Швейцарські варіанти” так характеризують специфіку побудови дюрренматтівських п’єс: „Театр Дюрренматта – це, насамперед, несподівана, як постріл, раптова ідея, що приголомшує і захоплює. У теоретичних статтях Дюрренматт обстоює насичену фабулу, побудовану за старими правилами зростаючої напруженості. У його п’єсах завжди відбувається багато подій.”
Слово вчителя
Суттєву роль у розвитку драматургічної поетики митця відіграв інтерес до жанру радіоп’єси. Ф. Дюрренматт писав їх від 1946 до 1956 року – у період розквіту радіомистецтва на Заході. Ця художня практика навчила його ефективно використовувати виражальні можливості словесного образу та діалогу.
Особливу увагу при постановці драматичних творів він приділяв сценічній мові – технічним ефектам, декораціям, музичному оформленню.
Коментар літературних критиків
Серед критиків побутувала думка про те, що Дюрренматт – драматург багато успадкував від „епічної драми” Б. Брехта. Спавді, як і Брехт, він спирався на жанр інтелектуальної драми – притчі й широковикористовував „ефект очуження”. Один, віддаючи данину поклоніння творцеві епічного театру, Дюрренматт рішуче заперечував спроби довести свою з ним спорідненість. Його п’єси відрізнялися від творів засновника „епічного театру”  настановою на стрімкий розвиток дії (на відміну від брехтівського принципу перетворення дії в розповідь), тяжінням до комічного, насиченістю гротескними образами. А головне – принциповою антиідеологічністю. Дюрренматт, який негативно оцінював брехтівські спроби запліднити сцену ідеями марксизму, прагнув досліджувати універсальні, незалежні від політики та ідеологій стеоретипи суспільної думки. До речі, сподівання Брехта щодо прогресивного характеру соціалістичної революції швейцарський драматург вважав і утопічними, і догматичними. „Людство - проголошував він, - потребує дієти, а не операції”.
Слово вчителя
Дюрреннматтівським драмам не завжди щастило з визнанням. У тому, що його твори нерідко пробуксовували на сцені, драматург у запалі звинувачував режисерів, акторів, недоброзичливих критиків. Однак наодинці із собою він визнавав неминучість творчих невдач: „У принципі будь-яка творча невдача пов’язана з ризиком, треба зирикувати без страху перед помилками. Той, хто боїться невдачі, не повинен займатися мистецтвом”. Слід сказати, що нерідко скандали навкруг п’єс автора були спровоковані ним самим, вірніше його бажанням „роздратувати” публіку. Вони епатували пересічного глядача балаганним блазнюванням, гострою сатирою, елементами „чорного гумору”. Автор сприймав світ крізь призму комічного, до того ж політичне та моральне життя за доби „холодної війни” (з її подвійною мораллю, цинічною облудністю, безглуздим змаганням двох ідеологій) повсякчас вибухало різноманітними фарсами.
І справді, у його драмах сміх є тлом для локальних і загальних катастроф, усіляких „кінців” – окремого людського життя, цілих імперій та історичних епох. На перетині трагічних тем і комічного ракурсу їх зображення виникали оригінальні дюрренматтівські трагікомедії, насичені уїдливими сценічними метафорами й парадоксальними перепадами сюжету.
Коментар істориків літератури
Провідну роль у поетиці трагікомедії Дюрренматта відігравав гротеск. Не випадково драматург визначав свій доробок для сцени як „театр гротеску”, свідомо протиставляючи його „тетрові абсурду”, представленому творчістю Йонеско, Беккета. В одному зі своїх висловлювань він навіть поставив поняття гротеск поруч із атомною бомбою – як найпоказовішу реалію світу другої половини ХХ ст. Зазвичай термін гротеск пов’язують з вільною грою творчої уяви, примхливою фантазійною образністю. Тим часом Дюренматт трактував його як одну з великих можливостей бути точним, тим самим підкреслюючи, що лише у гротескному зеркалі, яке кумедно створює обриси, можна побачити непомітні для поверхового погляду аномалії.
Слово викладача
Отже, під маскою „сумного паяца”, з яким часто порівнювала Ф.Дюрренматта критика, ховався проповідник, який вбачав свою місію не в тому аби відверто „повчати”, а в тому, щоб діагностувати моральні хвороби сучасного суспільства. У преконливу проповідь виростали змальовані у п’єсах гротескні „портрети планети”, що скидалися на сучасні сценічні варіації апокаліптичних видінь, зображуючи людину і світ на краю безодні, він застерігав глядачів від наслідків моральних злочинів та байдужості. Ця проповідь мала відкрити людству очі на його падіння у прірву, а водночас – спонукала шукати шляхи запобігання катастрофі.
IV. Узагальнення пройденого матеріалу.
Підсумовуючи етап нашого уроку, хочу запропонувати вам тестові завдання для проміжного контролю.
Отже, знайдіть правильну відповідь із запропонованих вам варіантів:
  • Дюрренматт – драматург віддавав перевагу жанру:
а) трагедії;
б) ліричної комедії;
в) трагікомедії (трагікомедії бо трагічне у його творах посилює комічне і навпаки)
  • Драматургічний доробок Ф. Дюрренматта визначають як:
а) „театр протесту”;
б) „театр абсурду”;
в) „епічний театр”.
3. Знайдіть неправильну відповідь:
У своїх драмах Ф. Дюрренматт:
а) змальовував картини ідеального майбутнього людства (бо світ у його творах – це хаос);
б) зосереджувався на осмисленні вічних моральних питань;
в) застерігав від наслідків моральних хвороб людства та суспільної байдужості.
Для п’єс  Ф. Дюрренматта є характерним:
а) доведення сюжету до „найгіршої розв’язки”;
б) широке використання гротеску, іронії, елементів пародії та буфонади;
в) введення „зонгів”;
г) напружена динаміка розгортання дії, насиченість сюжету подіями.
Знайдіть зайве:  у вербальному ряді:
  • В університеті Ф. Дюрренматт слухав курс лекції:
з історії музики; літератури; філософії; природничих наук;
  • На мистецьке становлення письменника справили вплив твори:
Мольера, Кафки, Гоголя.
  • Перу Ф. Дюрренматта належать п’єси:
„Ромул Великий”; „Фізики”;  „Носороги”. – Єжен Йонеско
Слово вчителя
Отже, який висновок ми можемо зробити аналізуючи творчість Фрідріха Дюрренматта?
Драматургія Ф. Дюрренматта тісно пов’язана з його прозою, зокрема – з детективними творами, що поєднували в собі елементи розважальності та глибоку морально-філософську проблематику. У створеному ним „театрі гротеску” митець змальовував картини кризового стану світу та суспільства, що у своєму падінні дійшло до апокаліптичної межі.
Через висміювання стеоретипів суспільної свідомості він прокладав шлях до питання морального буття (проблем провини та відповідальності за неї, суду совісті, природи зла та ін.)
Дюрренматтівським трагікомедіям притаманні настанови на епатування публіки, насиченість подіями, багатство засобів створення комічних ефектів на сцені (гротеск, елементи буфонади, пародіювання сатири, іронії тощо).
Доводячи ситуацію до „найгіршої роз’язки”, драматург привертав увагу до катастрофічних наслідків морального неблагополуччя суспільства.
Зараз, розглянувши основні мотиви творчості Дюрренматта, ми підійшли безпосередньо до проблеми нашого уроку. Вирішувати її будемо у процесі розгляду трагікомедії „Гостина старої дами”, але спочатку дещо про творчу передісторію твору.
Сюжет драми виріс із незакінченої повісті „Місячне затемнення”, над якою Фрідріх Дюрренматт працював у середині 50-х років. За задумом автора, ця повість мала розповідати про уродженця швейцарського села, який через півстоліття повернувся на батьківщину мультимільярдером. Метою подорожі багатія до рідного села була помста землякові, який колись звабив його кохану. За допомогою грубого підходу головний герой змушує селян мовчки розправитися з давнім ворогом.
У п’єсі „Гостина старої дами”, „блудний син”, що через п’ятдесят років повернувся додому, перетворився на „блудну доньку”, але основні складові драматичної інтриги збереглися: скривджене кохання як мотив помсти, підкуп і вбивство як шляхи її здійснення.
Слово вчителя
Сюжет і фабула твору
Драма починається з прибуття літньої мільярдерки на ім’я Клер Цаханасян до рідного містечка Гюлен.
Ось як змальовує автор перон, на який прибуває потяг. Потяг такий елітний, що раніше ніколи б і не зупинився тут, якби не його екстравагантна пасажирка.
Зачитую експозицію до першої дії на ст. 457.
Занепале, колись процвітаюче містечко чекає на Клару Вешер – її дівоче прізвище – немов на прихід месії. І звичайно ж міська інтелігенція в особі лікаря, бургомістра, священника і вчителя, великі надії покладають на її зустріч з першим коханням Клари – Альфредом Ілем – міським крамарем. Сам Іль веде себе досить розкуто, бо вважає, що саме через нього Клара Цаханасян повертається у містечко своєї юності. Але більша частина населення міста пригадує справу сорокарічної давнини, коли Клару Вешер – дочку місцевого архітектора – засудили на довічне вигнання з міста через аморальну поведінку. Альфред, керуючись палким бажанням прокласти собі дорогу в майбутнє через одруження з дочкою крамаря Матильдою Блюмгард, образив колишню кохану підкупивши двох фальшивих свідків.
Одна Клара знає чому вона тут саме зараз. Вона прагне помсти ні на хвилину не забуваючи про те, як вона вагітна, суворо засуджена гюленською громадою, змушена була поїхати світ за очі. Поневіряння без грошей і професії, з розчарованою душею та розтоптаними почуттями, за умов щоденної боротьби за елементарне фізичне виживання привели дівчину до борделю. Там вона й народила свою єдину дитину, яка, однак, незабаром померла. Згодом привабливу молоду жінку помітив мільярдер Цаханасян. Шлюб із ним відчинив пред Клер двері до респектабельного товариства.
Після смерті чоловіка Клара стає однією з найзаможніших жінок світу і починає втілювати у життя свій девіз: „Світ зробив з мене шльондру, натомість я перетворю його у бордель”.
Вона міняє офіційних чоловіків, немов рукавички, колекціонує знайомства із світовими знаменитостями, задовільняє будь-які свої примхи. Втім, пережита замолоду історія залишила у серці жінки глибокий шрам, біль якого не змогли вгамувати ані розкіш, ані влада. Відтак до Гюлена пані Цаханасян приводять не ностальгія за „малою батьківщиною”, а роками виношений план помсти Ілю – своєму колишньому коханому.
Їх перша зустріч відбулася одразу ж по приїзді Клари, на пероні потяга, де Іль самовпевнено заявляє: „Вважайте, що вона вже в мене в кулаці”. Портрет Клари свідчить про її бажання довести всім оточуючим, що гроші правлять світом.
Зачитую портрет на ст. 459.
Символічні деталі, що мають глибокий зміст, поміж океану речей мільярдерки, розкішна домовина і клітка з чорним леопардом, саме так називала вона Іля в роки їхньої молодості.
Їй не цікава влаштована екскурсія по місту і вона хоче побачити Конрадовий ліс – місце, де зародилось і розквітло їхнє з Ілем кохання.
На ваш розсуд сцена зустрічі колишніх закоханих через сорок років.
Інсценізація.
Після її зустрічі з Альфредом, коли здавалося б повинно було щось сколихнутися в душі закоханої жінки, відбуваються збори міської громади, де Клер оголошує виношений роками болю і страждань вирок:
– Я дам місту мільярд, якщо місто вб’є Альфреда Іля.
Обурені і шоковані гюленці звичайно відмовляють їй у такій жахливій пропозиції.
„Я почекаю”, – промовляє у відповідь на їхній протест дама, ніби передбачаючи жахливий і для неї самої фінал.
Згодом гюленці не лише звикають до думки, ніби заради громадського добробуту можна пожертвувати життям одного із земляків, а й поволі загрузають у кредитах, не залишаючи для себе жодної можливості уникнути розправи з Ілем. Зраджують героя навіть його рідні – дружина, син, донька. Лише учитель та священник – пердставники місцевої „еліти”, що з огляду на свої професії мають бути взірцями гуманного ставлення до людини, спочатку роблять непевні спроби заступитися за земляка, на якого впав гнів мільярдерки. Проте згодом і вони приєдналися до загалу.
Іль розуміє, що коло довкола нього звужується і пастка закрита, це вже далеко не той самовпевнений і знахабнілий крамар-зрадник, що на початку п’єси. Це людина, що переглянула свої погляди духовно зросла і зміцніла. Він розуміє, що заподіяв Кларі, залишившись на самоті тільки тепер він пройнявся її муками, що точили жінку ці довгі  сорок років, він приймає розправу над ним як невідворотність і боже проведіння, знаряддям якого є візит старої духовно знищеної дами.
Зрештою збори гюленської громади одностайно виносять герою смертний вирок. Всією громадою гюленці Іля і вбивають. Задоволена і розчарована Клер (яка в глибині душі вірила, що місто відмовить) виплачує місту обіцяні гроші й забирає тіло загиблого у заздалегідь привезеній до Гюлена труні.
Інсценізація.
1. Отож, які моральні проблеми порушено у п’єсі?
– Чи є суд, що його чинить Клер над Ілем та гюленцями, справедливим?
На її думку він цілком справедливий, бо з огляду на поведінку мільярдерки, світ – це суцільний хаос і саме вона вирішила його впорядкувати. Та за законами божими це не вірно, бо ми не вправі судити тих, хто нас ображає. Бог їм суддя, його суд справедливий і невідворотній.
– Чи можна „компенсувати” трагічні злами свого життя відплатою тому, хто в них винен?
Напвене, у період досягнення мети, людина живе ідеєю помсти і сама перетворюється на її знаряддя, втрачаючи духовні цінності, руйнуючи власну особистість. Про омертвіння своєї душі говорить і сама героїня: „Моя любов не могла померти, але й жити не могла. З неї зробилось щось недобре”.
– Чи виправдовується метою „встановлення справедливості” такі засоби її досягнення, як підкуп та вбивство?
На мою думку ні, бо це, як кажуть, є промисел божий, а людина доволі слабка істота, щоб судити собі подібних.
2. Питання до наших акторів:
– Ви відображали образи головних героїв п’єси, які на вашу думку алегоричні символи, ідеї в них втілені?
– Клер уособлює ідею помсти через роки.
– Іль – спокути „застарілих гріхів”.
– А яку ж ідею несе образ гюленців, жителів міста?
В образі гюленців драматург аналізує причини та наслідки морального неблагополуччя сучасного суспільства, до цього додаються проблеми влади грошей у комерціалізованому суспільстві, вираження гуманістичних ідеалів західної цивілізації у штампи суспільної свідомості, якими прикриваються варварські за своєю антигуманною сутністю акцій.
– Чи сподівалися жителі Гюлена на такий страшний фінал?
Громадяни легко спокушаються на мільярд, бо цей „дарунок” вирішує всі проблеми їхнього злиденного життя. Крім того, городяни наївно вірять, що все владнається й поверне на краще. Клер все одно віддасть обіцяні гроші, а до справжнього вбивства в цивілізованій Європі ХХ ст. справи не дійде.
Слово вчителя.
З огляду на все сказане маємо коментар літературних критиків. Сюжет п’єси віддзеркалює основні етапи моральної деградації гюленців, яка дедалі помітніше контрастує з їхнім намаганням зберегти імідж добропорядних членів суспільства. Глибину їхнього падіння викривають збори, на яких приймається рішення щодо страти Іля. Це судилище замасковане під урочисту прес-конференцію з приводу „благодійного внеску” пані Цаханасян, відбувається під цинічним прикриттям шляхетних гасел, що стверджують світлі ідеї гуманізму, служіння правосуддю, вірність високим ідеалам Європейської цивілізації.
Слово вчителя
Якщо в образі гюленців драматург досліджує процес моральної деградації суспільства, то в образі Клер Цаханасян він, навпаки, зосереджується на непорушній „мертвій” точці морально-травмованої свідомості. Ця героїня вражає своєю внутрішньою непохитністю. Вона ані на крок не відступає від плану й твердою рукою доводить спарву помсти до кінця. Немов архаїчна Медея ні на мить не відступається від розчавлення знищення об’єкту помсти руками, смертями інших.
Коментар літературних критиків
Невблаганність старої пані підкреслюють гротескною деталлю – труною, яку вона привозить до Гюлена, щоб згодом забрати тіло страченого Іля. Внутрішню стійкість героїні Дюрренматт акцентував у своїх примітках до драми: „Клер стоїть немовби поза суспільством, тому вона перетворюється на щось непорушне, закостеніле. Жодних змін у ній не відбувається, якщо не вважати змінами тенденцію до дедалі більшої закам’янілості, до пертворення на ідола”.
Коментар літературних критиків
Клер по суті прагне перейняти на себе функцію вищого суду, перед яким жоден злочин не може бути забутим або прощеним „за давністю років”. Втім вона не є носієм вищої справедливості. Її суд є лише помстою, лише індивідуалістичною спробою будь-якими способами покарати винних. Через те стара дама – за всього свого жіночого шарму, вміння похмуро пожартувати, за всієї своєї елегантної безпосередності – постає тим, чим сама себе називає: „чудовиськом”. Ця іронічна метафора узагальнює різні „позаморальні” іпостасії героїні, яка постає то жінкою, котрій заманулося довести світ, що колись зробив її повією, до стану „борделю”, то „самовладною і жорстокою Медеєю, котра без жалю знищує свого коханого, то сучасним Мідасом, котрий перетворює все, що потрапляє під руку на товар, то невблаганною богинею долі, котра вбиває гюленську громаду морально, а Іля – фізично.
Слово викладача
Дюрренматт – мораліст водночас показує, як у серці старого крамаря Іля, що опинився у межовій ситуації, проростає і міцніє зерно людяності. У старій безглуздій історії Іль викриває свою провину, яку не може списати ні на егоїзм юності, ні на вигідний шлюб, ані на десятиріччя, що спливли з часів його зради кохання. Провину два скалічиних життя: своє і Клари.
„Я зробив із Клари те, чим вона є, - визнає крамар, - а з себе самого те, чим я є – нікчемного, задрипаного крамаря... Все це моя робота: євнухи, ключник, домовина, мільярд”.
Коментар літературних критиків
Ця покірливість не має нічого спільного з тваринним страхом чи байдужістю приреченого на страту. Драматург навмисне комбінує епізоди у такий спосіб, аби висвітлити мужність і зрілість рішення Іля скоритися вироку громади. У розмові з бургомістром, який підштовхує його до самовбивства (щоб звільнити „гюленців” від брудної роботи), Іль виявляє вражаючу силу морального опору суспільству, яке дійшло до краю у численних компромісах із власною совістю: „Я пройшов крізь пекло... Та тепер я замкнувся, переміг свій страх. Було важко, але все вже позаду. Вороття нема. Тепер ви мусите бути моїми суддями. Я скоряюсь вашій ухвалі, хоч би яка вона була. Для мне  вона буде справедливістю, а чим буде для вас не знаю... Ви можете мене вбити, я не нарікаю, не протестую, не боронюсь, але вашого вчинку не можу у вас відібрати”.
Слово вчителя
Саме так із жалюгідного крамаря із сумнівним минулим на початку п’єси поступово викристалізовується герой трагедій, що його смерть за висловом Дюрренматта, набирає ознак величі і має виглядати на сцені монументально.
Отже, за сьогоднішнє заняття нам вдамося окреслити основні мотиви творчості Фрідріха Дюрренматта, оглянути сторінки його біографії, помандрувати сторінками однієї з найвідоміших його п’єс „Гостина старої дами”, до речі за мотивами якої у 1986р. на Ленінградській кіностудії було знято телефільм „Візит дами”, де у головних ролях знялися Катерина Васильєва та Валентин Гафт.
Зараз хочу запропонувати аудиторії інтерактивний мікрофон для загального обговорення вражень про п’єсу. Правила гри ви пам’ятаєте, той хто одержує уявний мікрофон дає повну вичерпну відповідь, коли у когось є доповнення і зауваження він просить мікрофон і вносить корективи і тільки тоді учень, що відповів неправильно має право відповідь повторити.
  • Які ознаки Дюрренматтівської драми ви побачили у п’єсі?
Згідно з принципами своєї театральної естетики Ф. Дюрренматт доводить у цій п’єсі конфліктну ситуацію до найгіршого кінця. Влаштований Клер страшний суд, що перетворив Гюлен на бордель для громади й на камеру смертників для Іля увінчується кровопролиттям. Утім, такий фінал у глядача викликає щире співчуття до страченого і змушує залишатись над моральним станом суспільства, яке унеможливлює подібні гротескні історії в реальному житті. За зображеням мук совісті Іля та картиною його загибелі лунає пристрасна проповідь людяності. Сам драматург наголошував: „Гостина старої дами” – зла п’єса, відтак трактувати її слід як найгуманістичніше. І персонажі повинні викликати не гнів, а сум.
Доведіть, що за жанром п’єса є саме трагікомедією?
За жанром п’єса дійсно є трагічною комедією. Нічого однозначно серйозного, пройнятого одноманітним трагічним пафосом у ній, за задумом драматурга, бути не може. Навіть загибель Іля за всієї своєї монументальності позначена відбитком двозначності. Дюрренматт з цього приводу говорив: „Вона водночас осмислена й безглузда”. Осмислена ця загибель тією мірою, якою вона пробуджує в герої людяність і покору перед судом власної совісті. Безглузда ж вона тому, що за межами Ілевої свідомості таки кара й справді позбавлена сенсу, котрий їй штучно приписується зовні, як якція встановлення справедливості вони є фарсом.
Як ви вважаєте хто насправді створив Іля дама чи самі гюленці?
Хоч би що говорила там стара дама, смерть Іля залишається жорстоким за задумом й огидним за виконанням убивством. І, як би не запевняли себе гюленці у власній правоті, саме вони стратили Іля не за його старі гріхи (бо ж і самі були винні перед Клер) і не заради суспільного добробуту, а з міркувань особистої матеріальної влади кожного з них. Однак, купивши процвітання ціною злочину, чи не повторюють вони усі разом давно помилку Іля, а віддтак – чи не „програмують” у майбутньому черговий візит якоїсь „старої дами”, котра з’явиться вже по їхні душі? Це питання – пересторогу драматург адресує своїм глядачам.
На які почуття читача чи глядача спрямований „найгірший” варіант розв’язки п’єси?
У „Гостині старої дами” митець піддає критиці суспільство, в якому цінність грошей переважає цінність людського життя, а гуманістичні ідеали утворюють лише хижацькі інстинкти й варварську жорстокість. Водночас на прикладі Іля, який проходить еволюцію від „сну совісті” до усвідомлення своєї провини й потреби її спокутувати, драматург демонструє, як крізь „бруд” життя пробивається чисте джерело людяності. На пробудження у глядача співчуття до цього героя почасти спрямований і „найгірший” варіант розв’язки сюжету.
V. Оцінювання.
VI. Домашнє завдання:
Написати твір на тему: „Мої враження від творчості Фрідріха Дюрренматта”

Немає коментарів:

Дописати коментар