Відкритий урок Пауло Коельо

Відкритий урок Пауло Коельо 

 

Тема. Постмодернізм у літературі другої половини XX ст., його естетична парадигма. Філософський Камінь Сантьяго, або Шлях до Істини за романом-притчею Пауло Коельо «Алхімік».
Кожен день, кожен час Нашого життя — це момент Звитяжної Боротьби.
Пауло Коельо
Мета: дати уявлення про постмодернізм, висвітлити основні риси цього явища, ознайомити учнів з представниками постмодерністської літератури; вдосконалювати навички аналізу й інтерпретації художнього твору в єдності його змісту і форми; визначати роль системи образів у розкритті ідейного змісту твору; формувати вміння логічно обґрунтовувати свою думку щодо прочитаного; вдосконалювати навички дослідницької діяльності, вміння готувати доповідь на філологічну тему, користуватися словниково-довідковою літературою; складати тези виступів, формулювати запитання до теми, яка обговорюється; виховувати інтерес до літератури постмодернізму; сприяти формуванню життєвої компетентності; виховувати повагу до духовних здобутків людства, етнічну, соціальну, релігійну толерантність, сприяти формуванню життєвої компетентності.
Тип уроку: урок-прес-конференція з елементами рольової гри, урок-віртуальна подорож
Хід уроку
• Вступне слово вчителя.
Постмодернізм як об'єкт вивчення останнім часом посідає одне з перших місць в різних галузях науки, мистецтва, культури. Його виникнення на Заході пов'язують з протестом проти буржуазної ідеології та її так званих "метадискурсів" — засобів самовиправдання: історії, науки, релігії, психології, мистецтва тощо. Але постмодернізм — це не тільки західна проблема. Аналіз сучасних досліджень з цього питання засвідчив зацікавленість вчених китайським, сербським, українським і російським постмодернізмом. Оскільки постмодернізм — це насамперед певна
ментальність, можна стверджувати, що всі ми так чи інакше причетні до цього явища і всі спроби "відгородитися" від нього марні. Отож сьогодні маємо визначити особливості постмодерністського світобачення та його прояви в літературі останніх десятиліть.
Виступ професора Невідомого (заздалегідь підготовленого учня-асистента). Учні складають тези виступів записують їх до зошитів.
Постмодернізм — це явище, що означає певний "стан душі який характеризується критично-іронічним поглядом на життя. Окрім того, постмодернізм назива­ють явищем, яке у суті своїй протилежне модернізмові. Таким чином, оскільки модернізмові як літературно-мистецькому явищу були притаманні прагнення відкрити вічні ідеї, що можуть перетворити світ за законами краси і мистецтва, схильність осягнення світу за допомогою численних інтерпретацій міфів, орієнтація на еліту, то постмодернізм заявляє про нетривалість і тимчасовість існування будь-яких ідей, істин, способів пояснення світу, про ілюзорність існування самої людини, він розвінчує будь-які міфи щодо світобудови, виступає проти насильства над людиною – як духовного, так і фізичного, пропагує фемінізм, прагне до розмивання кордонів між елітарним і масовим, спрямований на інтерактивні форми спілкування з людиною.
Сучасний американський критик Ф. Джеймсон зазначає, що "постмодернізм навколо нас можна розглядати як обіцянку повернення та нового відкриття, тріумфальну повторну появу нового, високого модернізму". Нерозривність модернізму і постмодернізму підкреслюють і багато інших дослідників, наприклад І.Хассан та Д. Затонський.
Існує думка, що постмодернізм — це тимчасове явище, яке періодично виникає в кризові моменти історії для відновлення і збереження порушеної гармонії.
Найважливішою рисою постмодернізму є сумнів. Сумнів породжує маргінальність (граничність будь-якого явища соціальної життєдіяльності людини щодо домінуючої тенденції свого часу або загальноприйнятої філософської або етичної традиції).
Своєрідною емблемою постмодернізму є ризома — потенційно безмежна, неієрархічна хаотична мережа, вільна циркуляція станів. Ризома може служити також просторовою моделлю постсучасної культури.
Характерними ознаками постмодернізму є також іронія та пародія, що перетворюється на самопародію, завдяки чому письменник-постмодерніст вважає феноменальний світ безглуздим і позбавленим будь-яких засад.
Постмодерністи розглядають світ тільки крізь призму його осягнення словом, думкою, тому уподібнюють самосвідомість особистості певній сумі текстів. Зрештою весь світ сприймається ними як безкінечний текст. Звідси виник термін інтертекстуальність, що є однією з ознак постмодернізму.
Як бачимо, постмодерністська свідомість — це вільно розсипані історичні уламки, які можна збирати в різні конфігурації і бавитись ними. Саме такою грою забавою і є постмодерністський твір, в якому автор грається з оповідачем, оповідач — з читачем, читач — з автором, автор — із самим текстом. Отож наступна характерна риса постмодернізму — гра.
У постмодерністському творі події відбуваються в гіперреальному світі, який створюється за допомогою симулярків, тобто подоби моделі реального.
Під дією симуляції відбувається заміна реального знаками реального, внаслідок чого і виникає гіперреальність. Таку гіперреальність ми називаємо віртуальністю, що означає злиття реального з гіперреальним.
Слова вчителя
Ми ознайомилися з основними теоретичними положеннями постмодернізму. Докладніше про цей феномен можна прочитати в працях І. Хассана, Ю. Кристевої, Д. Затонського, І. Ільїна та ін. У художній літературі постмодернізм представляють: У. Еко, І. Кальвіно, М. Кундера, П. Зюскінд, П. Коельо, К. Рансмайр, М. Павич, Дж. Барт, Ю.Андрухович та ін.
Сьогодні ви маєте змогу поспілкуватися з відомими письменниками-постмодерністами, які запрошені на нашу прес-конференцію. Знайомтесь: перший письменник ІІІ тисячоліття, професор, член Сербської академії наук і мистецтв Милорад Павич й один із засновників літературного постмодернізму, науковець, професор семіотики Умберто Еко.
• Прес-конференція.                                                                           
Запитання до Милорада Павича:                                                   
— У багатьох своїх творах Ви використовуєте поетику сновидінь. Яку роль відіграють сни у Вашій творчості?
— Сновидіння вказують, як можна врятувати літературу від лінійності мови. Сни нелінійні, і література тим країна, чим ближча вона до них. Ось чому я намагаюся засвоїти і запропонувати читачеві нові види прози нелінійного типу, наприклад, романи та оповідання у формі словника, водяних годинників, кросворду, карт таро або астрологічного порадника.
Запитання до Умбсрто Еко:
—       Сьогодні ми почули про те, що постмодернізм не мас чітких хронологічних меж, його не можна і остаточно виділити як напрям, течію або метод. Якої думки стосовно цього дотримуєтесь ви?
—       На жаль, "постмодернізм " — термін, придатний для будь-якого випадку. У мене таке враження, що в наш час усі, хто використовує його, обирають це слово тоді, коли хочуть щось похвалити. До того ж його наполегливо просувають в глиб віків. Спочатку він використовувався тільки стосовно письменників і художників останнього двадцятиріччя: потім розповсюдився і на початок століття; згодом ще далі: зупинок не передбачається, і незабаром категорія постмодернізму охопить і Гомера.
Мушу сказати, що сам я теж переконаний, що постмодернізм — не фіксоване хронологічне явище, а певний духовний стан, підхід до роботи.
Запитання до Милорада Павича:         
— Одне з останніх своїх оповідань Ви назвали "Оповідання для комп 'ютера і циркуля". Яким чином випов'язуєте комп'ютер зі своїми поглядами на творчість?
—Література має пристосовуватися до нової електронної ери, де перевага надається не плавному, лінійному твору, а іонізованому образу, знаку, семіотичному сигналові, який можна передати миттєво, а XXI століття саме його і потребує. Ідеальним можна було б вважати текст, який роїться й розбігається в різні боки, як
наші думки чи сновидіння. Ось чому я вирішив що моя проза повинна мати інтерактивну нелінійну структуру.
Такий текст легко читати в Інтернеті, де і можна знайти майже всі мої твори
Запитання до Умберго Еко:       
—       Яким, на Ваш погляд, має бути ідеальний постмодерністський роман?
—       Ідеальний роман постмодернізму повинен якимось чином отінитись над сутичкою реалізму та ірреалізмом, чистого мистецтва із заангажованим, прози елітарної — з масовою.
Запитання до Милорада Павича:         
— Що нового, на Вашу думку, ви запропонували своїм читачам?
— Комбіноване читання. Ось, наприклад, мій роман "Скриня для письмових приладь " має два завершення: одне в книжці, друге — в Інтернеті. У книжці вказана
електронна адреса, і кожен може об 'єднати читання твору з читанням його фіналу в мережі Інтернет. Додам, що багато хто цього хоче. Така версія найкраще демонструє, як читач, користуючись клавіатурою, може сам прокладати собі шлях в романі. І це добре! Адже залучення до художньої творчості робить людину кращою.
• Підсумковабесіда.
— Що таке постмодернізм?
—В яких особливостях виявляє себе цей феномен?

• Чим різняться модернізм і постмодернізм?
• Чого прагнуть постмодерністи?
• Що таке нелінійне письмо?

Тисячоліттями людина намагалася розгадати таємниці життя, створювала міфи, в яких робила спроби осмислити світобудову, займалася магією і алхімією, щоб проникнути в чарівний світ і досягти неймовірного.
Напевне, найвідомішими свідченнями цих поривань є сім чудес світу, одне з яких — піраміди в Єгипті. Роками люди пов'язували з ними думки про неоціненні скарби і намагалися дістатися до них. Але за епохи Середньовіччя піраміди стали синонімом Божественного промислу. Зокрема призми пірамід відображали Божественний порядок світу. Біля підніжжя пірамід народжувалися чудеса і розуміння чудес. На відміну від античності вважалося, що піраміди зберігають не тільки золото, а й скарби людської душі.  Саме таку філософію заклав у свої піраміди римський архітектор Пірро Легоріо, який відтворив сім чудес світу на вулицях середньовічного Рима.
Ці примари античності не залишаються без уваги й сучасників. Нам відомі знамениті піраміди в Лас-Ве-гасі, зведені для забав. Розважальна індустрія зробила "диво" цілком звичним і буденним явищем, доступним усім. Але це "диво" — тимчасове, на відміну від античного, яке будувалося навічно. В цьому і полягає велика загадка єгипетських пірамід, розгадати яку пропонує нам один із найвидатніших сучасних письменників — Пауло Коельо.
Пауло Коельо - не тільки один з самих читаних, але і один з найвпливовіших авторів наших днів.
Як би його не називали - алхіміком слова або феноменом масової культури - Пауло Коельо залишається найавторитетнішим письменником нового сторіччя. Читачі з 150 країн, незалежно від своєї релігійної і національної приналежності, визнали його провідним прозаїком нашого часу. Його книги, перекладені на 56 мов, не тільки займають перші рядки в списках бестселерів, але і породжують соціо-культурні суперечки і дискусії. Філософське підґрунтя, ідеї і сюжети його книг зачіпають тонкі струни в душах мільйонів читачів, що шукають свій шлях до збагнення світу.
•          Робота з епіграфом.
— Подумайте над змістом епіграфа. Що криється під поняттям Звитяжна Боротьба?
•          Актуалізація опорних знань.
•          Словникова робота.
Притча — твір, що містить повчання в іномовній, алегоричній формі.
Віртуальна реальність — злиття уявного та реального життя.
Ризниця — права частина церковного олтаря, де зберігається одяг священика, церковні книги, за якими здійснюється Богослужіння.
Алхімія — донауковий напрям в розвитку хімії. Виник в Єгипті (III — IV ст. н. є.). Особливою популярністю користувався в Західній Європі (XI — XIII ст.). Головна мета — здобуття "філософського каменя" та "еліксиру довголіття".
Філософський камінь — речовина, за допомогою якої неблагородні метали перетворювалися на золото і срібло.
Еліксир довголіття — універсальний розчин.
•          Повідомлення біографів, дослідників життя і творчості Пауло Коельо.
1. Бліц-інформація про життя і творчість Пауло Коельо. Письменник народився в 1947 р. в Бразилії, в сім'ї інженера і домогосподарки.
Навчався в єзуїтській школі Сан-Ігнасіо в Ріо-де-Жанейро. Незважаючи на протидію з боку батьків, мріє про літературну кар'єру, цікавиться театром, музикою,  пише тексти до пісень.            Проте батькам майбутнє сина бачилося інакше. Вони хотіли, щоб він став інженером, і намагалися стримувати його прагнення проявити себе на літературному терені. Непохитність батьків і «Тропік Раки» Міллера, що вчасно підвернувся під руку, збудили в Пауло дух суперечності, і він почав порушувати прийняті в сім'ї правила поведінки. Батько визнав його витівки ознаками душевної хвороби. У віці сімнадцяти років Пауло двічі поміщали в психіатричну лікарню, де кілька разів піддавали електрошоковій терапії.
Незабаром після цього Пауло коротко зійшовся з акторами з однієї театральної трупи і почав працювати журналістом. У очах обивателів того часу театр був розсадником аморальності і розбещеності. Перелякані батьки порушили обіцянку більше його не чіпати і утретє відправили сина до лікарні. Вийшовши з неї, Пауло замкнувся в собі і зосередився на своїх переживаннях. У відчаї батьки звернулися до іншого лікаря, і той пояснив їм, що Пауло не божевільний і що його не слід тримати в психіатричній лікарні. Йому просто потрібно навчитися жити на цьому світі. Через тридцять років після цих подій Пауло Коельо написав книгу «вероніка вирішує померти».
У 1973 р. вступає до "Альтернативного товариства" – організацію, члени якої заперечували цінності капіталізму, декларували право індивіда на вільне самовираження, а водночас практикувати чорну магію. У 1977р. Пауло Коельо переїжджає до Лондона, де починає писати, але його перші літературні спроби не мають особливого успіху.
В 1979 р. одружується і вирушає в подорож Європою.
Подією, яка залишає глибокий слід у його душі, стало відвідання концтабору в Дахау. Саме там він зустрів людину, яка докорінно змінила його погляди на життя. Цей чоловік, ім'я якого Пауло нікому не відкриває, радить йому повернутись до католицизму, а також пройти шляхом середньовічних паломників з Франції до іспанського міста Сантьяго-де-Компостела.
Це паломництво стало поштовхом для творчості і невичерпним джерелом сюжетів для книг, що принесли всесвітнє визнання Пауло Коельо.
В 1987 р. побачила світ перша книга «Паломництво» (Щоденник мага), в якій ідеться про те, що дива трапляються і в житті звичайних людей.
В 1998 р   побачив світ "Алхімік". Доти одинадцять років Коельо вивчав алхімію, і саме цей досвід знайшов своє відображення у творі. На жаль, особливого успіху він не мав.
В 1990 р. Коельо випускає "Бриду" — розповідь про надзвичайні можливості, що криються в кожній людині. Цей твір нарешті привертає увагу як критиків, так і читачів. Завдяки його популярності почесні місця в списках бестселерів посіли "Алхімік" і "Паломництво".
В 1997 р. Коельо публікує "Підручник воїна світла", — збірник філософських роздумів, які мають допомагати людині відкрити воїна світла в самій собі. Сааме цей твір приніс її автору всесвітню славу.
У 2000 р. з'явився роман П. Коельо "Диявол і сеньйорита Прим", у якому розкрито драматизм боротьби світлого і темного у душі кожного.
Сьогодні Пауло Коельо — один із найпопулярніших письменників нового століття. Читачі 150 країн світу визнають його провідним прозаїком нашого часу. Книги митця перекладено 56 мовами.
Слова відомих про творчість Пауло Коельо
Джулія Робертс: «Це немов музика! То, як він пише, - це чудово!» («Пауло Коельо, Алхімік слова», документальний фільм, виробництво Діськавері/поло де Імахем).
Мадонна: «Алхімік» - прекрасна книга про магію, мрію і скарби, які ми шукаємо скрізь, а знаходимо у себе на порозі» (інтерв'ю німецькому журналу «Зонтаг-актуель»).
Однак критика попри всю популярність Пауло Коельо неоднозначно сприймає його творчість. В його бік звучать і негативні зауваження
Не дивлячись на весь цей успіх, багато Бразилійських критиків все ще вважають його незначним письменником, чиї роботи дуже прості і нагадують книги з серії «допоможи собі сам». Деякі з них також називають його роботи «комерційними» і орієнтованими на ринок. Його обрання в Літературну академію Бразилії залишається спірним питання для багатьох бразилійців. Відома російська телеведуча і сценаристка Авдотья Смирнова сказала про нього наступне:
Роздратування, яке Коельо викликає у будь-якого хоч трохи літературно досвідченого читача, пояснюється перш за все його надзвичайною серйозністю, гусячою якоюсь поважністю, — нудьга смертна, на весь роман жодного жарту, жодної усмішки, жодної гостроти. Я маю на увазі не хиханьки-хаханьки, гострота в літературі буває яка-завгодно — фонетична, філософська, така, що вивертає ідіоми; але так, без єдиної навіть тіні жонглювання, без щонайменшого артистизму, без натяку на гру розуму, така справжня література рідко трапляється. Тим часом саме ця серйозність і робить Коельо таким популярним письменником.
Отож сьогодні Вам буде необхідно визначити для себе до якого рангу письменників належить Пауло Коельо. Перш ніж приступити до обговорення копозиції роману, характеристики його образів нам необхідно з’ясувати як відбувався задум його створення та його тріумфальне сходження на вершину світових бестселерів.
САША: У 1988 році Пауло написав наступну, абсолютно іншу книгу під назвою «Алхімік». Це надзвичайно символічне оповідання, метафора життєвого шляху. На той час ось вже одинадцять років Пауло вивчав алхімію, і досвід цей знайшов віддзеркалення в книзі. З першого тиражу, проте, було розпродано всього 900 екземплярів, і видавництво вирішило цю книгу не перевидавати.
Але Пауло не відмовився від своєї мрії. Він звернувся в крупніше видавництво «Рокко», яке зацікавилося його працею. У 1990 році він опублікував книгу «Бріда», де описаний дивовижний дар, ув'язнений в кожному з нас. Ця книга отримала багато позитивних відгуків в пресі, завдяки чому «Алхімік» і «Паломництво» вийшли на перші місця в списках бестселерів. «Алхімік» до цих пір залишається книгою, що самою продається, в історії Бразилії і навіть згаданий в Книзі рекордів Гіннесу. У 2002 році португальський «Журнал де Летрас», авторитетне видання в області місцевої літератури і літературного ринку, оголосив про те, що кількість проданих екземплярів «Алхіміка» перевищує кількість проданих екземплярів будь-якої іншої книги, написаної на португальському за всю історію розвитку цієї мови.
У травні 1993 року видавництво «Харперколлінз» випустило 50 000 екземплярів «Алхіміка», що далеко перевершує первинні тиражі всіх інших Бразільських книг, що коли-небудь виходили в Сполучених Штатах. Джон Лоудон, виконавчий директор «Харперколлінз», на церемонії випуску тиражу сказав: «Це все одно, що прокинутися на зорі і побачити як сходить сонце, поки решта всього світу ще спить. Почекайте, поки всі прокинуться і теж побачать сонце». Такий ентузіазм з боку «Харперколлінз» вельми порадував Пауло. «Для мене це особливий момент», - сказав він. Його видавець на церемонії додав: «Сподіваюся, що історія публікації цієї книги в США виявиться такою ж довгою, захоплюючою і успішною, наскільки і саме це оповідання».
ВАЛЯ: Десять років опісля, в 2002 році, Джон Лоудон написав Пауло: «Алхімік» в нашому видавництві став однією з найважливіших книг останніх років. Ми гордимося цією книгою і її успіхом. Історія її успіху у нас - відповідно самій історії, описаній в цій книзі!» У план ювілейних торжеств на честь першої публікації видавництво «Харперколлінз» включило випуск міжнародної версії книги, призначеної для задоволення попиту армії її поклонників, що постійно росте, по всьому світу.
Успіхом в Сполучених Штатах ознаменувався початок успіху на міжнародному ринку. Декілька голлівудських продюсерів одночасно зацікавилися придбанням прав на фільм по мотивах книги. У 1993 році права були надані студії «Уорнер-бразерс».
До публікації в США «Алхімік» виходив в невеликих іспанських і португальських видавництвах. У Іспанії книга не входила в список бестселерів до 1995 р. Сім років опісля Видавнича гільдія Іспанії написала, що «Алхімік» («Едіторіал Планета») стала кращою книгою 2001 року, що продавалася, в Іспанії. У 2002 році іспанське видавництво підготувало безпрецедентний випуск зібрання творів Пауло Коельо. У Португалії, де розійшовся більше мільйона екземплярів його книг, Коельо також вважається автором, що самим продається («Едіторіал Пергаміньо»).
КСЕНІЯ  Моніка Антунес, що співробітничала з Пауло з 1989 року, після того, як прочитала дві його книги, в 1993 році разом з Карлосом Едуардо Ранхелем заснувала в Барселоні літературне агентство «Сан-джорді Асосиадос» з метою продажу прав на твори Коельо.
У травні того ж року, після публікації «Алхіміка» в Сполучених Штатах, Моніка запропонувала твір декільком міжнародним видавцям. Першим права придбало норвезьке видавництво «Екс либрис». Його власник, Ойвінд Хаген, писав Моніці: «Ця книга справила на мене сильне і глибоке враження». Декілька днів опісля власниця тільки що заснованого видавництва «Анн Кар'єр Едісьон» писала в у відповідь листі Моніці: «Це дивовижна книга, і я хочу зробити все від мене залежне, щоб вона стала бестселером і у Франції».
У вересні 1993 року «Алхімік» очолив список бестселерів Австралії. «Сідней Морнінг Геральд» заявив: «Це книга року. Чарівний приклад безмежної витонченості і філософської глибини».
У квітні 1994 року «Алхімік» вийшов у Франції («Анн Кар'єр Едісьон»).
У пресі він отримав прекрасні відгуки, а публіка, що читає, прийняла книгу із захопленням. Так «Алхімік» почав сходження за списком бестселерів. За два дні до Різдва Анн Кар'єр писала Моніці: «Посилаю вам в подарунок список бестселерів з Франції. Ми на першому місці!» У кожному французькому списку ця книга знаходилася на першому місці, де і протрималася п'ять років. Після такого феноменального успіху у Франції книги Пауло Коельо перестали бути чисто літературним явищем і, заручившись підтримкою Європи, почали свій тріумфальний хід по всьому світу.
2. Створення проблемної ситуації.
Яким на думку Коельо має бути рецепт «філософського каменю» та еліксиру життя?
(Аналізую експозицію роману та його зав’язку )
Істина №1: «Все на світі має свою ціну».
Зупинка друга – Танжер, порт в Африці.

• Що змушує Сантьяго найнятися на роботу до продавця Кришталю?
• Чи відмовляється герой від своєї легенди, зіткнувшись з першими перешкодами?
• Кого нагадує юнакові Продавець Кришталю?
• Як пов’язані чорний кришталь і алхімія?

Істина №2: «Ніколи не відмовляйся від своєї мрії».
Зупинка третя – Пустеля Сахара.

• На шляху пірамід Сантьяго зустрічає Англійця, який вивчає алхімію. Яке значення цієї зустрічі?
• Що символізують Пустеля та провідник Каравану?
• Дорогою Англієць дає прочитати Сантьяго книжки з Алхімії. Якого висновку дійшов герой після знайомства з ними?
• Що символізують Філософський Камінь та Еліксир життя?
• Яку істину здобуває Сантьяго, подорожуючи пустелею?

Істина №3: «Всі ми – частинки Світової Душі».
Зупинка четверта – оаза Ель-Фаюм.

• Що символізує оаза в пустелі?
• Кого зустрічає в оазі Сантьяго?
• Що зрозумів юнак, зустрівши Фатьму?
• Яку роль у творі відіграє Алхімік?

Істина №4: «Любов – це сила, яка трансформує і вдосконалює Світову Душу».
Зупинка п’ята – табір Блакитних вершників.

• Яку роль відіграє зустріч Сантьяго з Блакитними вершниками?
• Які почуття переповнюють душу героя під час його перебування в таборі вершників?
• Чи пройшов останнє випробовування Сантьяго? За допомогою чого йому це вдалося?

Істина №5: «Душа Світу – частина Душі Бога, а душа Бога – моя власна душа. Я здатен творити чудеса».

• Що символізують Піраміди?
• Де, за порадою Алхіміка, мав відшукати скарби Сантьяго?
• Що трапилось з юнаком, коли він намагався викопувати скарб?
• Хто приховується під маскою дезертирів?
• Де врешті-решт знаходить скарб Сантьяго?
• Що хоче цим сказати автор?

5. Закріплення та узагальнення.
Робота з цитатним матеріалом.
Тестовий контроль.
6. Оцінювання.
7. Домашнє завдання.